Зараз Аліна Паніна продовжує служити кінологом на українсько-польському кордоні та чекає на повернення з російського полону свого чоловіка, пише Суспільне.
Восени 2021-го року Аліна разом із чоловіком поїхала на службу в Маріуполь. Перед початком повномасштабного вторгнення, з 23 на 24 лютого, відчергувала добу. Разом із собакою оглядала судна в пункті пропуску порту.
Перший прикордонний загін розділявся на певні групи, які мали тримати оборону на певних точках. Це був завод "Азовмаш", завод Ілліча, "Азовсталь", – говорить Аліна Паніна.
Вона у складі відділу прикордонної служби "Маріуполь", де служила, вирушила на завод "Азовмаш". Там військовослужбовці тримали оборону до 10 квітня. А потім вирушили на “Азовсталь”.
Там жінка перебувала до 17 травня, допоки не надійшов наказ від президента України покинути завод, щоб зберегти свої життя.
Після виходу з "Азовсталі" усіх військових доправили в селище Оленівка Донецької області, де Аліна пробула чотири з половиною місяці.
У камері розміром три на чотири метри, де має перебувати шестеро людей, було – 28. Спали всі хто де: на лежаках по двоє людей на одній, на землі, на підлозі. І якщо хтось один просинався і повертався, то треба було всім повернутись, – пригадує Аліна Паніна.
"Один день проходить за один місяць. Ти не знаєш, яка година, не знаєш, який день, дівчата в камері вишкрябували на стіні ложкою палички, щоб якось вести рахунок", – каже жінка.
Військовополонених впродовж чотирьох з половиною місяців щоденно годували одним і тим же. Відчуття голоду не зникало.
"Ми їли кашу, яку вони давали з курчам не обскубаним, з пір’ям, каша ячна була недоварена, в нас були проблеми зі шлунками, з кишківниками. Суп з двома картоплинами, або ж на вечерю каша з рибою, з кістками", – говорить прикордонниця.
Аліна Паніна каже виживали за рахунок того, що полонені ходили на роботу. Випікали хліб для російських військових та могли зайвий шматок пронести в камеру. Виходили на свіже повітря рідко, лише йдучи на роботу. Полонених змушували мити підлоги, кабінети, працювати на будівництві. Старші жінки, – каже Аліна Паніна, – від спеки та антисанітарії втрачали свідомість.
29 липня, під час перебування Аліни в колонії Оленівки, в чоловічому бараці стався вибух. Каже, що спочатку ніхто нічого не зрозумів, бо навколо колонії стояла техніка, постійно було чутно вибухи. Аліна Паніна пригадує: це сталося після вечірньої перевірки, мав бути відбій, пролунали два вибухи.
"Це був жах, тому що всіх цих поранених, які вижили, привели до нас в ДІЗО. 65 людей помістили у дві камери. Дуже важко поранених забрали на Донецьк в лікарню, а іншим наші військовополонені медики без знеболення осколки діставали. Хлопці втрачали свідомість від болю", – розповідає Аліна Паніна.
З її слів, на той момент у колонії уже не було ні бинтів, ні пов'язок, ні пластирів. Пораненим перемотували рани скотчем, ганчірки прали, щоб прикласти, тому що хробаки заводилися в ранах. Каже: після того, як хлопців звідти вивели, вони трохи одужали, але запах поранених та йоду ще довго залишався.
17 жовтня стався обмін і Аліна повернулася до дому. Але нажаль її чоловік і досить знаходиться в полоні. Зв'язку з ним немає з 12 квітня.
“Ми пройшли такий нелегкий шлях, побачили, як росіяни вбивають мирне населення, коли ти це все пройшов, ти не можеш здатися, - каже Аліна.
Вона продовжує служити кінологом на українсько-польському кордоні та чекає на повернення з російського полону свого чоловіка.
Як писала раніше Politeka, публіцист Олександр Новохатський розповів, яка роль еліти у державі.
Також Politeka повідомляла, що політолог-міжнародник розповів, коли українці стануть політичною нацією.
